На співучій

Чи по снігу, чи по крові —
Йде козак, несе він гнів,
У душі — вогонь любові,
На плечах — важкий порив.

Не злякає сіль у рані,
Не спинити — вийшов в бій.
Не для пана, не в омані —
Він для правди, не для мрій.

Хай там грім чи кулі свище,
Вільний серцем — не впаде.
Той, хто правди суть розпише,
І в бою не пропаде.

Мати сина не ростила
Для кайданів у печі,
А для шаблі, для могили
Й пісні вольної вночі

Ой, як впав — не плач, дівчино,
Не журися — жив вогонь!
Краща смерть за Батьківщину,
Аніж рабський хліб і сон.

Час гряде — і стане слово
Силою, що світ пройде.
Чи по снігу, чи по крові —
Вільний з гідністю іде.

Яфраклар коела — көзнең моңлы җыры,
Гөнаһларым, әйтерсең, күмелә тын.
Кичереп китә барын — шул тыйнак шыгыр,
Яфраклар сөйли: «Барсы да бер мизгелдән».
Көзләрнең моңы йөрәгемә тия,
Гөнаһлы юллар — барысы да тын.
Яфраклар, яфраклар — җиргә сыя,
Әйтерсең, безнең гөнаһлар да юк монда.
Шул коелган яфракларны җыям тынлыкта,
Йөрәгемдә — гафу сорап яуган җил.
Табигать, күңелемдә мәңгелек якты,
Яфраклар миңа: «Бар да уза», — диелә җиңел.
Көзге тынлык — сафлыкка өндәү кебек,
Гөнаһларны күмеп, җиргә күчә алар.
Һәр яфрак — изгелек, һәр аваз — терек,

А як жив я у селі, та й із своїм дідом,
Він мене до всього вчив — словом і обідом.
Сам варив куліш смачний, хлібчик в печі парив,
І про війну, й про любов вечорами старив.

Рано-вранці — півень кук — дід встає з постелі,
А я слідом — ще малий, в босих ногах келі.
Дід напоїть поросят, кине жменю птиці,
А тоді вже до ріки — рибу у сітці.

«Онучок, — казав мені, — слухай не зухвало:
В світі правди не багато, та совість — то скало».
Ми садили разом лук, грушу під горою,
А в неділю — в чисту хату, вишиту сорочку.

А зимою вечорами — грубка мов діжурна,
Дід казки мені плете — з лука та зі шкурки.
Про козаків, про чортів, про стару криницю,
Про бабу-ягу і змій, і про правду-спицю.

А тепер вже діда — нi, тільки фото в рамі,
Але як згадаю все — тепло біля мами.
І в вухах ще дідова тиха мова лине…
Як же добре я жив з ним. Як би все те — нині…

Від тебе я лише уваги хотіла,
Хотіла бути — не тінню, а жива.
Мені любов твоя — не гра, а сила,
Я цілу ніч в думках була твоя.

Хотіла я — тебе чекати вранці,
У запаху, у дотику, в очах…
Щоб ти прийшов — не в мріях, не у станціях,
А просто став — як світло на плечах.

Я віддала тобі і ключ, і двері,
І дні свої, і тишу, і серця жар.
А ти мовчав — між нами тільки змертв'я,
Хоч я жила тобою без огар.

Хотіла бути ніжністю, не втомою,
Бути тобі — підтримкою в біді.
А ти пішов, лишивши за зимою
Мою весну — на призабутій мідi.