Марина Чиянова 38
Здравствуйте! Я пишу стихотворения на трех языках - русском, украинском и английском. Есть более 559 стихотворений, включая художественные переводы и тексты песен.
 
Марина Чиянова
21.01.2021 20:52
квила бристения - яд-брюле - En
её не было но её и нет
капает в шар бессилье
мы за замками сети облаков
делаем яд-брюле

о подойди поближе
я оближу
слышно
губ твоих тень

She wasn’t there but she isn’t there
weakness drips into the sphere.
Behind the castles of a net of clouds
we make whipped poison


Oh come closer
I will lick
faintly
the shadow of your lips

(c) квила бристения

(с) translated into English by Maryna Tchianova
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:51
An explosion of happiness
An explosion of happiness
flows within me and around me,
with whirlpools of fire
you touch me.
Everything is alight,
and lightness in my heart
shows me I'm on the right way.
An explosion of happiness
is a mystic process
in which we get to know each other.
Sparks of fire
in every point of your kiss
are a bliss,
and the Shakti within me
is full of joy.
The giving and the receiving
of passion
are granted from above.
You are someone
I've been searching
for around.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:23
Весні дорогу я відкрию
Весні дорогу я відкрию,
Відкрию сонячні врата,
Вона співає і радіє,
Мов мрія,здалеку прийшла,
Вітаю щиро,і дарую
Ласкаву посмішку свою,
Я зацікавлено питаю:
"В якому ти була краю?"
Весна мені відповідає:
"З-за обрію до вас прийшла,
Як добре,що усі вітають,
Немов я панна молода!
Я бачила ліси і гори,
Південні сонячні краї,
І сонце сяяло нагорі,
Як очі радісні твої.
В морях купалася південних,
Під пальмою в далеких снах
Я рідну бачила Вкраїну
І рідну землю в квіточках.
Мені всміхалася природа,
В тропічних молодих лісах
Поновлювала свою вроду
В кришталевих гірських струмках.
І кожний день мій був, як свято,
Зима у радощах пройшла,
Але прийшла пора вертатись
Туди,де народилась я.
І я на північ поверталась,
Мене вітали гарно всі,
І тільки-но заря займалась,
В гаях розтанули сніги.
І я тепер на Батьківщині,
Тепер радіють всі мені,
Бо з давних ще часів понині
Найкращі ліки-дні весни.
Ось березень-мене не бачать
В великіх молодих містах,
Але мені всі скоро вдячать,
Хто був в моіх лісах,гаях.
Вже потихеньку розквітають
Підсніжники і крокуси,
Не буде нам стара зима
Показувати фокуси!
Віднині знаю тільки я
Природи таємниці,
Тому що я - сама вісна,
А інше все дрібниці.
Підсніжник,крокус,гіацинт,
-Мої найкращі друзі,
І саме завдяки мені
Іх знають всі в окрузі.
Розквітнуть скоро ліс і гай
Барвистими квітками
Ти їх,будь ласка,не зривай,
Вони такі яскраві...
Настануть скоро дні ясні
І перший дощ обмиє
Всю землю, завдяки мені
Природа зеленіє"
На обрії гайок сосновий,
Розтане скоро білий сніг,
А ця відлига особлива,
Бо краща серед всіх відлиг.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:22
De dignitatem
Коли чиїсь тонкі пальці перемикають

клавіш режими,

ти розумієш: долі не бувають чужими.

Коли з гір до річок несе вітер

нові ідеї,

замість яблук Афіна знаходить гачок...

Чи спокійно без неї?

Ні, до Венеції не так прямувати.

Там до тіней палаццо додати б ватри.

Подвоєні приголосні чи стандарти?

І магдаленас у Магдебурзі -

вже не мистецтво,

а побічний ефект

кольорових скерцо,

чи то гра

небесного хірурга - Дурги

на віні,

що сповіщає про перетин

сюжетних ліній.

Крізь які скельця дивитись на Еверест?

Чи ввійдуть ефемерні Геспериди у цей контекст?

Тож невідомо, чи досяжний цей ідеал,

та педантично,

всі помилки викорінюючи з осель,

до `Марсельєзи` злітає замішаний на

павутинні й тиші

найдивніший у світі коктейль.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:12
Книжкові кпини
Книги - морська глибина,

В них - чиста синь аж до дна,

Хто, хочі і труду є досить,

Тіні колег з них виносить?

Книги - не просто папір.

Революційний в них вир,

Та чи стояли ми разом

В черзі за злотим і газом?

Книги - їдкі, непрості,

Війни за них у житті -

найцікавіша ознака

хвилі спотворення фактів.

В книзі є автора тінь.

Автор живе з сновидінь,

Бо у цій темряві видно

І благородних, і злиднів.

Книги - потік одкровень,

дивне люстерко життя,

серед "програмних" імен

ще один Істини стяг.

Але якщо серед них

є й руйнівні імена,

знайте, що пульс молодих

не припиняє стіна.

Стане знаряддям юрби

вмить закодований знак,

що нам робити тоді?

Втеча - єдиний антракт.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:11
Паралелі
Ти розважався з якимись там феями.
Я залишалась зі своїми ідеями.
Кожен з нас – мало не найкращий у цій нації.
Наші почуття – це капітал.
Настав час люстрації.
Згадай мій голос, посмішку,
Зніми з мене вбрання подумки.
Я не вірю знайденим мною артефактам.
Якби вони були фактом!
Якби у контексті цих текстів,
Витоком річки твого натхнення була я!
Невже все це – ілюзія?
Але така гарна, така точна алюзія…
Ще не пізно.
Можу бути твоя.
Хочу бути твоя.
Не бійся помилитись.
Мовчки цілуй навмання.
Займеться все місто від фантазії твісту!
Не шукай у цій грі змісту.
Стань арфістом для моєї душі,
Диригентом для тіла…
Тепер мені все зрозуміло
(чого я насправді хотіла).
Пошепки, в тиші, в темряві,
Ці дотики мають бути взаємними.
Ці дотики точно стануть взаємними…
Ця музика тиші стане вічною.
Не думай, не говори,
Сьогодні наш день без відчаю.
Нас трусить обох лихоманка відвертості,
Я тихо п’янію від уст твоїх терпкості.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:10
Голоси
Голоси,

що у тиші завмирають

під сріблом снігу.


Голоси, що їх чути крізь лаву та навалу.


Голоси, що розставляють знаки оклику.


Голоси, такі сильні,

але і їх смутком скувало.


Голоси людей — відчайдушних, відкритих -

забутих,


У снах запроторених до небосхилу,

голоси, пронизані золотим сонячним сяйвом,


розніжені голоси

нечітких літер курсивом.


З усією логікою

відчайдушної сміливості,


з усіма проханнями


повернутися до тиші,


я пам`ятаю голоси


нескінченної мінливості.


Ці голоси на нашому просторі


найбучніші.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:09
Иви-Элис, свидетельница пожара
Отчёт в духе идеологического анахронизма

Доброе утро!
Где, говорите, нашли меня?
Кто вы?
Не вижу вокруг ничего, кроме огня.
Мне дым выедает глаза, а искры по коже бьют.
Я сама вызываю искры?
Ум мой движется слишком быстро?
Нет, не помню, где мой приют.
Я, кажется, хотела на юг.
А ещё на сцену.
От неё находясь на волос, потеряла волю и голос.
Нет, за это меня не убьют ничем, кроме слов.
Sapienti sat.
Если уж совсем откровенно, ищите masculinum. Как всегда, дело в нём.
В чём, в горящем Лондоне?
Эшелон покойников слишком длинный?
Вам не нужен такой потерь объём?
Да, во все времена полиция узколоба и параноидальна.
Нет, что вы, ничего личного.
Просто ваши души так статичны и этим комичны, Вы не видите дальше значков и погонов, сэр, в то время как в мутности моих склер отражена не только Таймс-Сквер, что «через дорогу» (скорей вызывайте врачей на подмогу!), а ещё и туманность Андромеды.
Мне и правда нипочём океаны и время. Уберите огонь - обжигает темя! Уберите грязные руки и мерзкий протокол!
Итак, меня от смеха разбивает ментально на части. Зачем нам кэбы? Не лучше ли велосипеды?
Налейте eau de vie, инспектор, на счастье.
Даже нам, психопатам, нужна эмпатия.
В этом, кажется, суть демократии?
Мои показания?
Первое. Я глупее многих в Великобритании.
Второе. Вопреки обычаю, слишком честна.
Третье. У меня порок сердца. В нём всё время звенит струна. Лечится только серебряной пулей в упор. После победы над недугом поместите небесную механику моих внутренностей в музей противоестественной истории. Как, нет такого у нас? Так люстрируйтесь и заведите!
Четвёртое. Не Христу я молюсь, а другим богам. Мне так легче.
Пятое. Чтоб дойти до безумия станции, нужно просто любить на дистанции. Чтобы жизнь показалась дистопией, нужно просто иметь плоскостопие.
Шестое. Вы видите меня чьей-то шестёркой, ассистентом по делам коррупционной важности, готовым на что угодно? Отчего же?
Я здесь. Теперь я свободна.
По крайней мере, пока идёт следствие.
Ваши обвинения каковы?
Постойте, инспектор, Вы…
Не может быть!
Вы – кукла!
Всё это время я говорила с собой?
Действительно, инспектор, Вы – не человек.
Вы - проекция моего страха, которого больше нет.
Нет больше гнусно пахнущего Средневековья и зазнавшегося Просвещения.
Нет фанатизма, достойного пристального изучения.
Нет кружевных интриг, поражающих воображение.
Нет настоящего чая. Нет строгих платьев с каркасами. Нет дорогих носовых платков, ненавистных массам.
Нет также кэбов, кринолинов, рабов из южных стран, этикета и балов.
Лондон стал жидкокристаллическим.
Можно, не выходя из дома, посещать колледж.
И всё-таки, нам всем подсыпали что-то в porridge.
Мы поклоняемся не старине, а этой стране (коллективной галлюцинации).
Так, только так гибнут нации: в тепле и уюте, постепенно выпрямляя извилины.
Потеряли остатки таланта и твёрдости, мы в себе не нашли оснований для гордости.
Повесили флаг. На это ведь каждый мастак!
P.S.
Помню не зря день второй сентября, будет гореть он отныне.
Помню не зря пятый день ноября, увязший в истории тине.
В мая конце в весеннем венце повторится он…
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:07
До твоїх висот мені не піднятись
До твоїх висот мені не піднятись,
І глибин моїх тобі не збагнути,
Мовчки ми могли колись обійнятись,
Втрачений наш рай хочу я повернути.
Голос твій, наче море, мене поглинає,
Дотик твій, ніби cонце, пронизливо-ніжний,
На устах твій цілунок, як зірка, палає,
Ти на світі один такий дивовижний.
У безкраїх лісах острів наш заховався,
Територія мрій, і сліз, і кохання,
І минулого сон на очах забувався,
У тобі я знайшла своє ясне світання.
Нас єднають дороги, слова, вир мелодій,
Мою душу читаєш ти, наче книгу,
Весняних ще багато у світі рапсодій,
Та мені не забути найкращу відлигу.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:07
Бархатный сезон
О бархатный сезон! О розы без шипов!
О августовский звон и лунные дорожки!
О солнечный закат, корундовый узор,
О мириады звёзд, словесные окрошки!
Бессонные миры, дрожащая рука,
Отчаянный бросок в мыслительную бездну...
И правила игры, опасные слегка,
Полёт всегда высок - страховка бесполезна.
И тени, и глаза, и беззаботный смех,
И книги, и мечты, и поиски гармоний,
Заглохнут тормоза, а на устах у всех
Программные листы подобных.... Филармоний ...
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:06
The surface of Sun
I
Let’s go back to that strange isolation,
We’re in love and there’s no hesitation,
Let’s forget about tension and movement,
All I wish for is further improvement.

Chorus
I woke up from a dream
And there’s nothing to prove it was real,
Understand what I mean,
For a moment just feel what I feel
We’re tied up, we’re as one
In this battle for freedom and faith,
And the surface of Sun
Is much colder than your tight embrace

II
In a minute the world can look brighter,
It’s your presence which makes me a fighter,
It’s your hand that can lead me to glory,
And our love’s an incredible story.

Chorus

III
In your touch I can find revelation,
With your kiss I can get resurrection,
With your words you can truly inspire
And your look slowly sets me on fire
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:05
Один погляд
Від краси до неволі - один тільки погляд,
Від зневіри до віри - один поцілунок,
Що здавалось далеким - з'явилося поряд,
Щоб доповнити спогадів дивний малюнок.
Щоб повірити в вічність, потрібно миттєво
Просуватися в часі, стрілою летіти,
І відкинути розпач, бо це не суттєво,
Головне - просто жити. З надією жити.
Головне - показати, що ти - не зупинка,
Кожен з нас - це дорога, це гра в незалежність,
І коли ми щасливі, хоча б на хвилинку
Поринаєм у Всесвіту дивну безмежність.
І вже дивляться зорі, примруживши очі,
На людські помилки і безглузді страждання,
Ці небесні вистави проходять щоночі,
То ж задумай, хутчіше задумай бажання!
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:04
К произведению Клода Дебюсси "Лунный свет"
В переливах музыки святой,
Необычной, тайной, непростой,
Льётся свет, необозримый свет,
И летит по небу пыль комет,
И кружится синяя Земля,
Золотом на ней цветут поля,
Затаив дыханье, я слежу
За движеньем, равным миражу.
В небесах за контуром Луны
Прячутся непознанные сны.
В нотных строчках всюду благодать,
Хочется от счастья зарыдать,
Хочется лететь средь ярких звёзд,
Хочется построить счастья мост
От Земли до радостной Луны,
Чтоб смотреть космические сны.
Чтобы мир был хрупок, как весна,
Чтоб мечты свои испить до дна,
Чтобы в звуках музыки тонуть,
Чтоб найти неповторимый путь.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:04
Вперёд
А теперь вперёд – с мечами слов.
А теперь вперёд – опять за звёздами.
Ищешь озаренья парусов?
Ищешь ожидания – не поздно ли?
Ищешь продырявленный Эдем,
Что «куриным богом» простирается
Над полотнами привычных схем?
Что же дальше?
Да какая разница?!
Дальше – только шаг, и ты во сне,
Где по нотам встречи, расставания…
Хочется, как прежде, по весне
Смело множить вздорные признания.
Смело жить, забыв о словарях,
Смело жечь костры безвинной лёгкости,
Смело уничтожить каждый страх,
Тающий в своей прохладной тёрпкости.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:03
Это снова заставит тебя полюбить
This will make you love again
IAMX


Это снова заставит тебя полюбить, что значит
Воевать с собой за личную силу.
Отрывать от сердца улыбки для безразличных,
Тушить свет чуть более, чем формального приветствия.
Чистить интонации от чрезмерной увлеченности,
Оценки – от предвзятости.
Из последних сил убеждать себя в своей независимости.
Заполнять свои часы движением к предсказуемо коммерческому идеалу.
Ждать и не дожидаться.
Цитировать что-то умное.
Комментировать что-то красивое.
Это снова заставит тебя ударить кулаком по стене,
Зафиксировать смерть здравого смысла в 02:00.
Смириться с чьей-то возмутительной привлекательностью.
Создать что-то ценное.
Соревноваться дальше.
Продолжать предаваться эскапизму.
Подводя итоги дня, помнить
Временную потерю концентрации.
Безвременную рассеянность.
Минуты вне времени.
Часы без жизни (голое функционирование)
И мгновения ярких эмоций.
Какая-то мелочь снова заставит тебя полюбить,
Просто с каждой попыткой будет все меньше спонтанности и все больше самоконтроля,
Все меньше удивления и все больше предвидения.
Так и чувство уже не затопит тебя, а станет работать подобно гидроэлектростанции.
Дверь в Нарнию всегда рядом.
Пойди на новую тусовку.
Измени маршрут обычного променада.
Услышь что-то неординарное от человека, которого раньше вообще не было видно.
Просто, наконец, потеряй бдительность.
Это снова заставит тебя полюбить,
Только никто не гарантирует благополучного исхода.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:02
Закулисное
(Скрытая камера в творческой лаборатории рифмоплета)

А вы видели более смешной процесс?
В человеке бурлят строки.
Он для того, чтобы что-то нацарапать на своем и вашем сознании, готов использовать любые материалы:
Сначала подручные, а потом все остальные.

* * *

Осенние листья – затертый штамп,
Будней словесных новый штамм,
Эпидемия смысла в горячке мыслей,
В комнате, где на рабочий пол косится порой Мандельштам.
Именно так: рабочий пол, на котором пишут, дышат и спят,
На котором душат мечты в зачатке, на котором скурен весь тайм-менеджмент,
И об этом не знает научный истеблишмент на Французском.
Предвосхищая все ваши нападки на меня, кроме одной: безразличия,
Я все выделяю из мира детали, знаки отличия,
Малейший повод нарушить приличия приводит меня в экстаз.
Кто гарантию даст, что нажав на сравнений газ,
Не упрусь я в стену?
Никто! Значит, снова на сцену,
Продираясь сквозь обугленные куски янтарных сердец,
Уже не рвусь, а лениво выползаю.
В экономии действий есть резон.
Искренность предательски мала, точно ваш бозон,
Точно не по сезону одетые в глянец цитаты.
Диктатура формы, перед которой склонило голову содержание.
Мне говорят, я кому-то нравлюсь.
Да ему уже доложили на меня весь компромат, и это дает свободу.
Не махнуть ли нам на природу?
Не испытать ли снова боль в конечностях от тесноты палатки,
Досаду от неувиденных падающих звезд?
Хватит! Баста!
Я вскипаю от пустоты воплощения, от недоработанности схем.
Мне бы говорить прикосновениями, и я точно знаю, с кем.
Вместо этого я ищу ответное чувство наощупь, как Полифем,
А мой объект, субъективный до крайности, уже спрятался в чьем-то руне.
Я негодую, ведь дело снова во мне – в демонстративном несовершенстве.
Шелестящая женственность пишет «блаженство»
На шелке побед и на бархате революций.
Мысль чередует, как в танго па:
Эволюция-инволюция,
Дедукция, индукция,
Фотосинтез нехитрой бессознательной продукции.
Вспышка! Ничего не помню,
И вот уже снится
Каждый его термин, каждая упавшая ресница…
Слова обещают скрыться, а вместо этого обходят таможенный контроль здравого смысла.
Меня смыло волной который раз
В эту киноновеллу уставших глаз.
Соберу чемоданы, направлюсь на Север,
А его комплиментов счастливый клевер буду долго носить на груди.
Сотню раз я вскипела за время текста.
Просыпайтесь! Окончена наша сиеста,
Ни о чем беседа, поток мутных звуков
С многоточия хрустом (в память о Прусте) нас ждет впереди.

* * *

Попав под тяжелый кулак или громкий крик
Стихотворца или рифмодегустатора,
Обнаруженного в порыве бумагомарательства,
Аморальным будет хоть что-то сказать.
Скоро он и сам поймет свой промах,
Создав нечто несуразное.
Ради тишины и улыбок – закрывайте двери.
Оставляйте его в покое, не донимайте мелочными просьбами.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 20:00
У осени тысяча лиц
У осени тысяча лиц,
У осени сто настроений,
Застыла она меж ресниц,
Застыла в душе поколений.
У осени краски мечты,
У осени яркое пламя,
У осени всплеск красоты
И лист как походное знамя.
О осень, ты мне как сестра,
Расплывчата и иллюзорна,
Осеннее пламя костра
Хранит одиночества зёрна.
Твой , осень, оранжевый цвет
Оправдан, как слов повторенье,
Он ритм задаёт, он - ответ
На жаркие летние пренья.
И пусть инквизитор-зима
Грозится морозною пыткой,
Свела меня осень с ума,
Помчусь за её я кибиткой.
Цыганские песни поёт
Подруга моя разбитная,
Скорее отправлюсь в полёт
Я за журавлиною стаей.
Так осень тиха и шумна,
Тончайшие оксюмороны
Скрывает в глубинах она
Среди колокольного звона.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:59
Пешка
Есть заповедь: не подражай.
Есть заповедь: не угрожай.
Есть правило: ни шагу без приказа.
Есть глупости, их целый рой,
Есть звёздный свет над головой,
Я ошибаюсь, расцветая сразу.
Есть правило: всегда молчи,
Тогда тебе дадут ключи,
Есть знак, что это вроде выполнимо.
Есть стол и стул, и есть часы,
Есть отблеск утренней росы,
Есть шум фанфар и есть улыбка мима.
Есть время, чтобы спесь убить,
Есть сила, чтобы покорить
Себя зачем-то и не ждать награды.
Есть шахматы и есть доска,
Есть мудрость, а за ней тоска,
Есть место, где тебе, возможно, рады.
Есть верность, но она смешна,
Есть дерзость – не спасёт она,
Есть правило, и есть над ним насмешка.
Есть ход, его оценка есть,
Хотелось жить сейчас и здесь,
Погибла королева. Здравствуй, пешка.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:58
Вакуум
Пустое сердце, словно вакуум Вселенной –
Без красных карликов и без сверхновых звезд.
Фрукт перезрелый, пусть и необыкновенный,
Кометы призрачной неукрощенный хвост.

Мосты над бездной молчаливого экстаза,
Победоносный звон упущенных секунд,
Мечты мелодия убита на полфразе,
Погас любви непредсказуемый корунд.

На пепелище мертвецов негоже грабить –
Пора уйти в закат, и травмами войны
Упиться тихо, в невозможности исправить –
Отредактировать мучительные сны.

И лгать в лицо смешным носителям короны,
И волновать плебеев танцем гибких рук,
И в безысходности отчаяния стоны
Замкнуть в молчания оледенелый круг.

Ловить язык цветов и плеск воды игривой,
С себя смывая яд утраченных надежд,
Что сделать мне, чтоб леди смелою Годивой
Промчаться ярко перед взорами невежд?

Плести из слов себе удобную удавку –
На это нужно много наглости, а ум
Бежит из тюрем, мегаполисов, из давки,
Всегда он холоден, непризнан и угрюм.

Любовь – ошейник на крылатой, мощной воле.
Любовь – прореха статистических программ.
Она – убийца тела, что, подобно соли,
Мне не простит ошибку даже в миллиграмм.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:58
Басня о вулкане
Эйяфьядлайёкюдль и Кецалькоатль
Сидели и просто трещали.
Смотрели они в безмятежную даль,
О чём-то спокойно мечтали.
"Эйяфьядлаёкюдль – вымолвил змей,
Не кажется ль жизнь тебе скучной?"
- "Пожалуй, бывает, я мог бы быть в ней
Поярче, и собственноручно
Внимание прессы надолго привлечь"
- вулкан прошептал тихо-тихо.
-" А может, тебе нужно просто прилечь?
Зачем же другим это лихо?
Зачем этот пепел и весь кавардак,
Зачем эти жертвы и слёзы?
Неужто такой ты зловредный чудак,
И существование – проза?"
Вулкан лишь, задумавшись, громко чихнул.
Потом написали газеты, что и извержение, и этот гул –
Предвестники, блин, конца света.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:55
День
Ещё один день проступил, как клеймо,
На времени коже тончайшей.
Ещё один миг, и раздумий панно
Опять увлечёт меня дальше.
Ещё один шанс, чтобы снова начать
Игру без конца и победы.
Ещё один солнечный луч, как печать,
Покроет собой мои беды.
Ещё один день, и зашепчет прибой:
"Пора становиться серьёзной!"
Подумаю снова тогда:
"Боже мой,
А может, и правда не поздно?"
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:54
Мир
Мир – это шестерёнки идей.
Мир – это звон монет.
Мир – воркование голубей.
Мир – это лунный свет.
Мир – это мысли, их тихий гул.
Мир – это карнавал.
Рядом был мир, но ты вновь уснул,
Значит, часть мира проспал.
Мир – это глина в моих руках,
Мир – это острый нож.
Мир – это битва и это страх.
Мир – всем известная ложь.
Мир – это дикость и буйство рек,
Мир – это соль земли.
Реки огня и мгновений бег,
Мир – это корабли.
Мир – это байты и драйвера,
Мир – это тонны нот.
Мир – это звонкие купола,
Мир – это джаз, фокстрот,
Мир – это сухость ушедших дней,
Хруст их в ночной тиши.
Мир – это люди, в их глубине
Спрятан алмаз души.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:53
Вір
Вір, що тебе не зламають.
Що миттєві спалахи натхнення перетворяться на сяйво слави.
Що слова, падаючи в душі людей, мов метеори, запалять їх.
Що за будь-яких умов світ залишатиметься новим і свіжим.
Що самотність не тотожня пустоті.
Вір, що ти попереду.
Що майбутнє – це проекція твоїх думок.
Що ти впливаєш на світ.
Що відволікти тебе від створення нових світів неможливо.
Що кожна частка знання стає матеріалом для цього будівництва.
Коли на тебе тисне буденність – дій!
Саме в ній знаходь ідеї.
Коли відстоюєш себе, ти стаєш чимось більшим, знищуючи перешкоди списом своєї волі, як святий Георгій вбив дракона.
Споглядаючи світ, не заплющуй очі.
На контрасті краси та потворності будуй свою неповторність.
Кожна деталь реальності безцінна.
Світ – твій!
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:52
Ода мовам
Мови бувають різними.
Близькими та далекими,
Добрими й грізними…
Орлами й лелеками мчать кудись слова, що значить, що людство мислить і живе.
Прагну пізнати нове, нанизуючи склади на ідеї.
Слова-самураї та речення-феї.
Образи образ, почуття чуток,
Мерехтіння втомлених крапок.
Мені казали, що англійська – мова ділового спілкування.
Виявилося, що напишу нею пісні.
Чула, що французька – мова кохання, а для мене це мова витонченої зухвалості.
Запевняли, що німецькою тільки сваритися добре, а насправді як велично звучать молитви цією мовою!
Кричали одні, що надають перевагу російській, інші – що українській, а для мене дві рідні мови – два крила творчого польоту. Через що взагалі тут сперечатися?

З італійською вгадали - смачна. Щодо іспанської згодна - сумна.
Кажуть, довго японську вчити, але це тільки питання пристрасті.
Слова бринять, мов струни, сяють, мов коштовне каміння.
Пронизує мозок струмом владне думок павутиння.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:47
Ледяной триптих - сонет, верлибр, хокку
Посвящается Руне Isa.

I

Декабрь – мишура и итоги, звон колоколов, звук органа,
Его песнопения строги, как сух иностранный контракт.
Мысль мчится по скользкой дороге, раскрыв керигматику стана,
Понятен, конечно, немногим ее ухищрений абстракт.
Январь - совершенны моменты, и небо становится ближе,
У инея блеск трансцендентный, у снега мистический скрип.
Ему красота имманентна, весь месяц ленив, неподвижен,
Разложится на элементы луча непростой фенотип.
Февраль – время магии сердца, когда все победы возможны,
Гремят удивленные скерцо при виде влюбленных двоих.
Грядут, будто армии Ксеркса, признанья в любви непреложной,
Бездонные смыслы сентенций цветут, заключенные в них.
Зима – это акты невиданной пьесы,
Загадки мороза и праздников квесты.

II

В снах о чем-то большем всегда холодно.
Зима – какой простор для банальных фантазий!
Скрипучее, сухое, искристое время.
На ледяную нить нанизываются озябшие секунды.
Одна за другой причудами лунного камня они замораживают мысли.
Меняется музыка в магазинах и ресторанах –
Зачастую на нечто приторное и сентиментальное.
Это время составления списков.
Чего достигли?
Что не успели?
Что успели?
Что узнали и поняли?
Кто был с нами?
Что мы с ними сделали и почему они продолжают нас терпеть?
От зимы к зиме не становишься свободнее,
Просто твои зависимости приобретают более респектабельную форму.
Здоровый образ жизни.
Трудоголизм.
Любопытство.
Одним словом, бегство.
А сны все те же.
В них, как метель, кружатся иностранные слова и незнакомые мелодии.
Двигаясь от частного к общему,
Приходишь к простым выводам.
1. Нам слишком часто бывает лень думать
2. Главные тайны лежат на поверхности
3. Решений больше, чем задач.
4. Главный аксессуар для мужчины – богатый словарный запас, а для женщины – умение слушать.
5. Непостижимым образом, путешествуя, мы запоминаем прежде всего мелочи.
6. Из камней за пазухой можно было бы составить грандиозный сад, только кому было бы интересно это «произведение искусства»?
7. Если вы потеряли вещь, не ройтесь в комнате – покопайтесь в воспоминаниях.
8. Самое загадочное в человеке – его манера делать выбор.

Целый год под панцирем льда созревали эти нехитрые тезисы.
Время ожидания, когда до мельчайших органелл промерзает личность – это бриллиантовый век.
Иная стена лучше моста,
Иная пауза дороже слов.
Зима – это триумф отточенного клинка мысли.
Не зря главный праздник зимы – день всех самовлюбленных.

III

Зима – это миг
Недоговоренности
Снега и неба.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:40
The frontiers
The frontiers
between us are a just a scratch on the map,
second-tiers
in a war for a fool's cap,
Sometimes
I wish I was never born,
But I want everything,
and my ego burns.
The wild Kali
turns her opponents' heads on a string,
the Death Valley
is made of rock songs that ring.
Oh dear,
I wish there were no wars in the world,
But you fight, my beloved,
for ink, oil and gold.
And I look for you
in the megapolis squat,
and I ache for you,
with my mind stuck
in a dot.
A meditation
in a burning hell
is a medication
that no one will ever sell.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:39
Як каміння
Стаючи іншими,

Стаючи ними

Та залишаючись собою,

Розчиняючись у неземній красі

Славетних будівель,

Прекрасних та високих будівель,

Світлих будівель,

Читаючи послання міст,

Шукаючи істину на папері,

Виживаючи в засніжених містах

Та у горах, оповитих легкістю і красою,

Стежачи за зростанням дерев,

Які перетворяться на манускрипти,

Довіряючи зорям, які падають та підносяться,

Стаючи парадом планет,

Ми за силою й витривалістю

Сховаємо свою вразливість,

Підкреслюючи в мімікрії

слів та цифр

Могутність часу.


Стаючи порядком на тлі хаосу,

Істиною в темряві,

Знанням серед невігластва,

Тихими коліщатками миттєвостей,


Навіть за сотні кілометрів один від одного

Ми не спимо.


Ми, як каміння в стінах Тадж-Махалу,

безцінні.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:38
Starfall
Oh double names of our double towns,


The lights inside your eyes will stay renowned,


When night grows darker, when it wears a gown,


My holy dreams will carry you around.


Oh double light among our gruesome press,


You came to light in order to impress,


And so there is the magnitude when still


Inside our game stays great and solemn will.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:37
До неба
Побачити, як і куди

Зникають повір`їв сліди,

Як багатотрудні міста

Встигають писати листа



До неба, до моря, до гір.

Напружити серце та зір,

Зустрітися з Правдою: ти

Даруєш, плюндруєш світи,



І вся наша близькість — лише

Танок невідомих кліше,

Але якщо стерти цю мить,

Нова може не забриніть.



Тому ти приходь, хоч у сні,

Тобою дай стати мені,

Собою дай стані мені,

І в радості цій шаленій.



Я хочу побачити теж

Присутність твою, і без меж

Дзвінком твоїм впитись, коли

Всі інші живуть у імлі.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:35
Не романтика
Ні, не романтика з`єднає нас -

Холодні руки та ясна свідомість.

Ми обернемо всім на користь час,

Думки перетворивши в нерухомість.


Простий мій намір, хоч і не пустий -

Знання зробити цінністю довічно.

Ходімо до найвищої мети -

перетворити в світло весь їх відчай.


Реальність чи пустелі маячня?

Азартна гра чи осяйна система?

Я щось знайшла тоді в твоїх очах.

Побачила я друга в Поліфемі.


В людині гине свадхістанна хіть,

а залишається безмежний сканер.

Давай дивитись (світ старий горить),

а ми - мов дві горгульї над містами.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:34
Кохання без кордонів
Високі поверхи, кохання без кордонів,
Блакить твоїх очей і зоряний туман,
І всюди чую я пророчі лаврські дзвони,
В тобі ввижається далекий вічний край.
Красиві жести і приреченість на щастя,
Твій розум осяйний та волелюбний світ,
Дай знову підвестись. Дай серденьку не впасти
В глибоких дивних снів гіркий купальський цвіт.
Високі поверхи, кохання без кордонів,
Безмежність ніжних снів та розуму політ...
Кохання - це клейнод. Його ношу резонно,
Щоб відрізнитися і здивувати всіх.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:33
Уяви
Уяви собі,

як тіні (саме твої)

ходять оселями тихо.

Уяви. Ти входиш у джазовий вік,

з обличчя падають стрази.

Уяви собі - від метеликів до кісток

переформатування

внутрішньої відрази.


Уяви собі -

у прямому ефірі

про походження друзів, книг та тіней

говорить не Дідона в тобі,

а Еней.


Уяви собі -

гірше за кулі

непевність

та невідомість.


Я огортаю

порфірою

наші тези,

що пірнають


у сповнену

дір

свідомість.



Уяви собі -

лиш вершина і ми самі.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:32
Мандри
Мандруючи пелюстками наших надій,

Гортаючи океани снів та думок,

Ми вийдем з глибинної темряви. Хочеш — дій,

Але притягає відстань. Її урок -


Приспів


Нехай моє ім`я бринить металом,

Твоє ж завжди лозою пнеться в гору,

Ми зачепилися за ці корали

В морях, де поміркована незгода.



Це тиша, болюча тиша затертих фраз.

Це рими, невпинні рими, бурхливий темп.

Це вічна таємна вірність і це екстаз

навіяних темноокістю хижих схем.


Вітаючись з небом, танеш в його пітьмі.

Покликавши громи, чекай, і вони прийдуть.

Ти снишся, як дике марево, і мені

Доводиться опиратися силі пут.


Вагаючись, передбачити геть усе.

Читаючи, впізнавати в тобі себе.

Давай вип`єм телепатії саусеп,

А потім зітремо з пам`яті все живе.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:30
Натщесерце
О, зрозумій!

Приймаю натщесерце

свій необачний біль.

Де код душі?

Де серед тиші

надважливий дотик,

що робить надлюдьми нас?

Де струна?

І ця війна

розбещує німі холодні душі,

стирає ідеали.

Гине вщент

ландшафт подій.

Так, у руках нотатки -

та біль в очах.

Прозорий стукіт сліз.

Чи поруч ти?

Чи вислизнув із тіні?

Ти - моя слабкість (серед певних сил).

Ти -моя вічність.

Ти - нове сумління.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:30
Рядок
Командний рядок.

Я - всього лиш твій робот.

Єдиним наказом "кохати!" бринить.

Я знаю, що все це вже не випадково.

Куди мені бігти від тебе в цю мить?


Мій світ - осяйний та до міри холодний,

У ньому є формули дальніх доріг,

У ньому слова зачаровано-модні

Злітають над ковдрами. Падає сніг,


Та дотиків твоїх йому не сховати,

Ми - сума усім невідомих ключів.

Чекаю, допоки не здійметься ватра.

Я дійсно бажаю довіри без слів.


Згадай наші ігри, вінець перевтілень,

Згадай наші долі та мови чужі,

Згадай, що ми світло священне зустріли,

І відстань незламну. Її міражі


Говорять про світле, величне, змістовне

І кличуть у подорож вчинків та мрій.

Ми ще до народження були знайомі.

Пиши мені, снися та смуток розвій.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:29
Між нами кілометри
Між нами кілометри і юрба.
Між нами галас, музика і світло.
Між нами незнайомі імена.
Між нами корифеї, неофіти,
Оракул Дельф, океаніди спів,
Сади Семіраміди - то уява,
Між нами миті посухи і злив,
алхімія та позіхання фавна.
В обіймах Місяця стою сама
Під крижаним містичним небосхилом,
А в серці - твого голосу луна,
Чому тебе забути не зуміла?
Ти - образ, ти ілюзія, ти - ключ
До всіх рівнянь примхливої природи.
Всі інші цього, звісно, не збагнуть,
Та моє серце не давало згоди
На злам системи.
В тому міць твоя,
Що швидкість світла набирає погляд.
Моє таємне істинне знання,
Моя енергія і моя втома.
Прийде, можливо,час розчарувань,
Бо не існує в світі ідеалу.
Та загадковий світ моїх бажань
Не зможу розділити я з загалом.
Екслібрісом на книзі сновидінь,
Флюїдом у ранковому повітрі
Полине у безодню твоя тінь,
Полине в сьоме небо думки вістря.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:28
Мої почуття - лабіринт
Мої почуття - лабіринт,
Мої почуття - пустеля,
Веде по житті інстинкт,
І квіти ростуть до стелі.
Ці квіти моїх надій -
Крихкі, нездоланно - ніжні.
І цей лабіринт подій
Веде до думок невтішних.
Розбити чжі серця,
В мозаїку дивних змістів
Нові внести імена -
На це не забракне хисту.
Мої почуття - лабіринт,
Блукаючи ним, забуду,
Що цей загадковий світ
Не всі розуміють люди.
Сховатись між сторінок,
Поринуть в серпанок мрії,
Проспати життя урок -
Звичайно, я все це вмію.
 
Марина Чиянова
19.01.2021 19:27
Vladimir Solovyov - Foreign Shores - En
Хоть мы навек незримыми цепями
Прикованы к нездешним берегам,
Но и в цепях должны свершить мы сами
Тот круг, что боги очертили нам.

Всё, что на волю высшую согласно,
Своею волей чуждую творит,
И под личиной вещества бесстрастной
Везде огонь божественный горит.

Although we are connected to the foreign shores
With chains unseen,
But we should follow the circle,
Created by gods, even in chains.

Everything that agrees to the highest will,
Creates someone else’s will,
And under the mask of the substance
A divine fire burns everywhere.

(c)Vladimir Solovjev

(c) translated into English by Maryna Tchianova
Статистика
Произведений
38
Написано отзывов
0
Получено отзывов
3
© Все авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Копирование запрещено!