Возле гроба,на коленях
Плакал парень молодой
В том гробу лежало тело
Девушки сердцу ему дорогой.
А всего лишь за ночь до этого случая,
Он шептал ей:"Ты моя самая лучшая!"
Всего через неделю у них должна была быть свадьба
Но постучала в их дверь внезапно беда.
Она возвращалась с работы на такси,
Он ждал ее с нетерпением
Любовь рвалась из него неудержным забвением.
Прошел час,другой
Не возвращалась милая домой.
И вдруг еще через часок
Его разбудил телефонный звонок:
"Алло? Да это Я!
Что? Разбилась любимая моя?
Не может быть,это всего лишь сон..."
В бреду повторял это он....
Вечер. Мороз.
Он насквозь промёрз...
А дома на столе стоит романтический ужин,
Но он больше никому не нужен....

Блукає по місту кошенятко маленьке,
Засмучене дуже й дуже сумненьке.
А люди жорстокіші за тварин
Роблять вигляд,що не бачать кошеняти гірких сльозин.
Б'ють гілками,жбурляють камінням,
Знущаються над маленьким,бідолашним створінням...
Забилося у куточку лавки побите маля
Й тихенько,тихенько до неба промовля:
"Матусю,рідненька! Промовляю тобі,
Як жити на цій жорстокій бездушній землі?
Хіба я винен,що я негарний
Побитий,брудний та зовсім поганий?"
І стало так боляче кошеняті
Всередині стислося все у маленькому тілі маляти.
"Невже помираю?-шепнуло воно
І далі швидко вже все було,
Закрилися втомлен,повні жалю очі,
Полинула душа кошеняти
назустріч темній ночі..
Спочиває він тепер з матусею на зоряному небі,
І якщо придивитися у небесну темінь
Можна побачити оченята його зелені.

Наша рідна Україна,
В тебе мова солов'їна.
Люди працьовиті,добрі,
Найчесніший народ,безмежно хоробрий.
Так чому ж наші землі потерпають від війни?
Чому невинні люди помирати повинні?
Сини йдуть від своїх сімей,
Захищати зовсім невинних людей!
Скільки пролито материнських сліз?
Мабуть,ціле море,
Безутішне це материнське горе.
Як боляче дивитися на домовину,
У якій мати ховає свою рідну дитину...
Коли закінчиться війна,
Холодна й смертельна ця пора?
Летять журавлі ключами широкими,
А у полі солдати спочивають поруч з дубами високими....
Не повернуться більше додому ясні соколи....

Мой милый дедушка,как жаль,
И мое серце сковывает печаль.
Зачем так рано на небеса ушел ты?
И вот несу я на могилу твою цветы.
Поплачу я тихонько,над фотографией твоей,
А сердце воет,воет хуже чем лесной зверь.
Я помню как мы с тобою весело смеялись,
И на санках зимою катались.
Как ты мне на ночь сказки читал
И потом меня одеялком накрывал.
А когда плакала,ты мне
Шептал что я лучшая на земле.
И я боялась чтоб с тобой не случилось чего
Молилась,просила у Бога
"Пожалуйста не забирай дедулечку моего!"
А теперь мне тебя так не хватает,
И на сердце лед потери так и не тает.
И вот трещит мороз,идет снежок
И всем говорю что у меня все ок,
Но никто,совсем никто не знает
Что у меня сейчас душа рыдает.
И вот несу тебе я цветы
Но знаю-никогда не ответишь мне ты....

В Тетянин день я вас вітаю
Добра і щастя вам бажаю.
Нехай янгол вас оберігає
І від усіх негараздів захищає.
Усмішка ваша чарівна,прекрасна
Ніколи на обличчі хай не гасне.
Здоров'ячка побільше побажаю
Адже це головне,я так вважаю.
Бажаю жити тільки в радість
І ніколи навіть не думати про старість.
Троянди,ромашки чи тюльпани
Сьогодні усі квіти для Тетяни.

Да у меня все хорошо!
Сижу,грущу и пью вино.
А что ещё мне делать остаётся
Если от меня,кажется,отвернулось даже солнце.
А что любовь? Она прошла,
Теперь не сплю я до утра,
Помахав рукой,сказала "До свиданья"
И улыбнулась на прощанье.
Не знаешь ты,как мне тоскливо
С кровати встану я лениво
А за окном опять метель
И так пройдёт немало дней .
В мечты свои я погружаюсь
И вот опять я засыпаю.

До нас прийшла уже весна
Закінчилася зима.
Вже розтанули сніги
І зійшли усі криги.
Діти граються надворі
Вже ніхто-ніхто не хворий!
Зацвіли в саду дерева
Білим,жовтим і рожевим.
А на вулиці,у клумбі
Всюди запашно і чудно.
Цвітуть тюльпани та іриси
Давно розквітли вже нарциси.
А головне-нема війни,
І солдати летять в палкі обійми
Своїх коханих дівчат
Які від радості уже кричать.
Ніхто вже не вмирає просто так
Лише цвіте у полі мак
На вічну згадку всіх героїв
Що життя поклали у нерівному двобої.

Весно, веснонька, весна
Квітами повна.
Що принесла нам,весна?
Що нам принесла?
Принесла я запашні вам квіти
Миру принесла,
Ще принесла сонечко,що може вас зігріти.
Тепленько вже на вулиці
Розквітають квіти
Надворі Вже сміються
Радісні діти.
Літають метелики,
Співають пташки,
Комашки б'ються як суперники
По землі снують мурашки
Життя триває,попри все
Б'ється серце хоробре
І лелека звісточку несе
Що все у нас скоро буде добре!

А если вот умру я этим летом,
Наверное,никто этого даже не заметит.
Уж пару раз была я в сантиметре от небес,
Но все твердят"Да какой у тебя быть может стресс?"
И некому меня просто обнять,
Пускай не целовать,просто сказать
"Не плачь,любимая поспи
Я ведь с тобой,ты не реви"
И вот ломаюсь я порой
Как тут же слышу"Ты не ной!
Какие могут у тебя быть проблемы?
Не неси чушь! Иди лучше займись делом!"
И каждую ночь ложусь я спать в слезах,
И думаю:А как там? На небесах.
Не раз задумывалась я над больной мне темой,
Кто придумал алкоголь?
От него ведь одни проблемы.
И вот опять ложусь я спать в слезах
И думаю:как там? На небесах....