Аматор

Я впевнена була завжди,
Що пише серце — а не розум,
Не віднайде рука сліди,
Що досвід залишав за возом
Дипломами що слав в дорозі.
Отож аматор я серед громади,
Скував Морфей своїм гіпнозом,
Під солов’їні серенади,
Вкладав думки дороговказом,
Як муза, над моїм чолом.
Римують почуття склади,
Запалить мрія хитку прозу.
Мою хоробрість у рядки,
Заманять ароматом грози,
Бузку й духмяної мімози.
Не «метрики», і наголосів влади,
Я не боюсь! І так відразу
Не зможеш риму розпізнати,
Ну що ж, я проковтну образу.
Не стану гаяти я часу,
Щоб вчитися творить балади.
І строфіка веде до сказу.
Невже й Гомерові «аркади»,
Елладу створять так відразу,
Невже творив він від наказу.
В моїх віршах хтось бачить вади,
І не пишу я в ритмі джазу.
Вельмож не слухаю поради,
І без овацій арбітражу,
Натхненна лиш безсонням часу.