Не зли!

Не зли себе! Не треба зла,
Коли в житті відбувся злам,
Коли немає вороття,
Коли болить саме життя.
Навколо стелиться імла,
Ти їй не вір! Не треба зла!

Не зли себе! Мене не зли!
Немов коріння, проросли
У серце паростки пітьми,
Собою їх годуєм ми.
Палає все від злих вогнів.
Хто праведним назвав той гнів?

Не зли себе! Бо ми ж не злі.
Та знай, мені бракує слів,
Щоб світу світло донести,
Бо світ гниє, горять мости.
На тих мостах і ми горим
Та бачим лиш вогонь і дим.

Не зли себе! Не треба знов!
Холоне й вмить скипає кров
Від тих образ, проклять, ганьби.
Якби ж не так було! Якби…
Кажу тобі, скажи й мені:
«Не вороги з тобой ми, ні!»

Не зли себе! Ну годі вже!
Невже ненависть вбереже
Хоча б когось від нових бід,
Що ми самі несем у світ?
Нехай ця лють нас омине.
Не зли, люби: себе й мене!